Якось почула гарний вислів - "Я страшенно самотня..Не вірите?- спитайтеся у будь-кого з моїх численних коханців.."
Сьогодні чомусь він згадався - самотньо - коли ти приходиш з успіхом, але немає кому за тебе навіть порадіти..Усі зайняті, і всім не до тебе. А кому ж тоді і коли буде до тебе?..Навколо повно людей - які люблять-розуміють-підтримують..А де ж вони? Де вони тоді, коли потрібно розділити радість?..Бо що це за радість така коли вона для себе?? Такі досягнення навіть не приносять задоволення і вертаєшся - наче з поразкою. Здається пустим і беззмістовним твоє маленьке існування. Друзі - які видають себе такими, які насправді зовсім іншої думки про тебе коли ти не з ними поруч..близькі які зайняті а роботі і згадують про тебе тільки коли уже звільняться.

Я занадто жортсока, мабуть і дуже несправедлива, якщо потребую до себе такої надмірної уваги, адже в кожного зараз своє життя і свої справи - отож треба жити власним і все. Ти просто сам за себе. Ти просто живеш собі і працюєш на власний успіх. Ти просто сам. Просто для себе. Ти просто...

Куди котиться світ з його вічними ціносттями?

Куди дівається увага, яка залишається після того, коли вже немає нічого?..Коли спустошеним поле котиться кущ..і це уже не кущ навіть, а лише залишки галуззя що тріпочеться від подуву вітру і не залишає після себе слідів....Так мало сліду і мало уваги яка втонула в краплі захоплення - великого-безмежного-нестерпного...Воно розхпитувало і не втомлювалося ніяк задавати запитання - інколи до глупоти пусті та безпосередні...Таке враження наче душу цими запитаннями вивернули назовні - а від іншого залишилася мокра хляпка..

Так потрібно місце поззаду - воно завжди потрібно, щоб можна було втекти або сховатися від твоєї допитливості в хатинку де тепло та затишно...Повинен бути певний простір, що захистив би від твого проникливого і до болю нестерпоного зацікавлення усім та одразу. Адже повинна бути хоча б маленька інтрига - та жаринка що запалює іскру пристрасті.. Вона робить образ неповторним, а від того ще більш бажаним..

Ти питаєш мене про все, а я не можу тобі відповісти..Так хочеться стосунків без меж - але межі є завжди і у всьому, адже все, що має кінець знайде і свій початок - постійний круговерть і зміна. Постійні в житті тільки зміни..Потрібен час - на все свій і на те, щоб дати відповідь він теж потрібен - просто треба звикнути до думки, що саме ця людина, і ні одна інша - твій всесвіт відповідей на всі запитання..

Куди дівається увага?
ЇЇ так мало
і так треба
і тягнеш руки,
як до неба
прохаючи дощу
цілунок у щоку
мою твою
тебе нема так мало-треба
до тебе не дотягнешся
без неба
нема життя...

Вернись до мого світу - очей де горить "вогник щастя - вогник надії..що веде в наші мрії"...поверни їм блиск вологим поцілунком..або свіжим подихом...вдихни в них віру  чи хоча б надай маленьку частинку свого тепла..Не будь байдужим - я не можу бути самотня - я не вмію бути такою якщо у мене є ти..Хоча впринципі неможе такого бути щоб хтось був у когось - але ж ти був..якщо мені не здолося ти справді був увесь живий..був поруч..Вернись..Навіщо ти прийшов у цей маленький мікрокосм?- невже для того щоб потім зникнути? Тоді не треба було просто приходити! Чи це для тебе усе лише іграшки - пусті і непотрібні а важливе наспраді інше?..я не вірю..я втрачаю тихенько надію..


,,

Мене нама...і вже не буде..
Залишилася тінь простуди
Дере у горлі, й та пройде
А завтра - знову..та не те..

Всьго лиш краплі - тиха мить
Поколе серце і простить
Куди подіти небайдужість?
Залишиться така немужність..

А може залишити чи сховати?
Вона крадеться-нить розтрати
Я йду..
Не буду повертати

І не проси того - не варто
Бо не було нічого-жарти
Тобі лиш так, а я не хочу
Мовчавши голову морочу...

Я йду дарма усе - туди..
Я йду..так хочеться піти!